Лихачівський ліцей

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Лихачівський ліцей

Лихачівський ліцей Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області

Школа розрахована на 200 учнів, має 13 приміщень для навчання.

У 2020/2021 в ній навчався 71 школяр в 11 класах, число персоналу 17 людей.[1]

Через дорогу від основного приміщення ліцею розташовується приміщення школи, в якому школа перебувала з 1927 року. Приміщення створене за технологією мазанки. У 2023 приміщення було оновлене. Станом на 2024 у цьому приміщенні навчаються діти з початкової школи, тут розташована бібліотека та спортивний зал.

Люди

Історія

В 1972 році в школі налічувалося 424 учні й 25 учителів.[2]

Остання попередня назва — Лихачівська загальноосвітня школа I-III ступенів Мринської сільської ради Носівського району Чернігівської області.

У 2023 році Благодійним фондом «Cміливі» за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Служби зовнішньополітичних інструментів Європейської комісії було оновлене одне з приміщень ліцею, збудоване ще 1927 року.

Глиняні стіни та сучасна техніка

Джерело: Марія Лаврів: На Чернігівщині відновили сторічну школу-мазанку, ШоТам, 25 квітня 2024

Глиняні стіни та сучасна техніка. У Мринській громаді волонтери та місцеві відновили сторічну школу-мазанку

Ззовні ця сторічна будівля має глиняні стіни та намальовані орнаменти у вигляді виноградної лози, які поширені в регіоні. А всередині — сучасний ремонт, обладнання, бібліотеку та тренажерний зал.

ШоТам розповідає, як за ініціативи директорки Лихачівської школи-мазанки Світлани Грош з допомогою громади, влади і благодійників вдалося поєднати минуле та сучасне в стінах однієї будівлі.

Тридцятирічна мрія, яка нарешті здійснилася

Світлана Грош працює в Лихачівському ліцеї Мринської громади, що на Чернігівщині, вже понад 30 років. Ще у свої 18 прийшла сюди працювати вчителькою початкових класів після педагогічного училища і ще з того часу мріяла відновити приміщення школи-мазанки, яка існує з 1927 року. У 2008 році пані Світлана стала директоркою Лихачівського ліцею і шукала різні способи, аби покращити умови навчання учнів.

Якось жінка побачила в соціальних мережах оголошення про те, що український благодійний фонд «Сміливі відновлювати» допомагає людям відбудовувати приватні будинки та заклади освіти. Вирішила спробувати і надіслала заявку.

«Коли нам погодилися допомогти, то я ніяк не могла в це повірити. Я була дуже рада, що на наш сільський заклад хтось звернув увагу», — каже Світлана Грош.

Світлана Грош разом з волонтерами відновлювала ліцей-мазанку. Фото надала героїня

До відновлення ліцею долучилися волонтери фонду, місцеві жителі, вчителі та учні. А місцеві підприємці та влада допомагали з матеріалами — водою, глиною та соломою.

«Ми привозили всі необхідні матеріали та закликали людей з села допомагати відновлювати ліцей. Шукали все необхідне, якісну металочерепицю замовляли аж з Дніпра. Дуже вірили, що школу вдасться відновити, бо вона має велике значення для нашого села. Я сам навчався у цих стінах, тому це місце мені дуже дороге», — каже староста села Лихачів Олександр Семенець.

Лихачівський ліцей-мазанка в процесі відновлення. Фото надала Світлана Грош

«Коли лише розвалили стіни, то я два тижні не могла прийти до тями — думала, що ми вже нічого не відновимо і сторічна споруда просто пропаде. Але три місяці роботи пройшли плідно і вже у жовтні учні вийшли на навчання», — ділиться Світлана Грош. Поки школу відновлювали, у вересні діти вчилися просто неба. Директорка каже, що навіть природа їм допомагала, адже було дуже тепло.

Поєднали минуле з сучасним

Історія благодійного фонду «Сміливі відновлювати» почалася у травні 2022, коли друзі Віталій Селик та Альона Крицук створили волонтерську ініціативу, аби допомагати людям розбирати завали після деокупації Ірпеня, Бучі та сіл поблизу. «Від травня 2022 року ми щотижня збираємо волонтерів на толоки», — каже співзасновниця фонду Альона Крицук.

Віталій Селик розповідає, що рік тому фонд став партнером Програми «U-LEAD з Європою» у проєкті «Відбудова місцевих шкіл для стійкості», аби відновити 12 шкіл на деокупованих територіях Київщини, Чернігівщини та Харківщини. Обирали школи, в яких є укриття і можна буде їх відновити навчання на початку осені. Серед них був і Лихачівський ліцей.

«Спершу ніхто не вірив, що можна відновити школу, яка створена за технологією мазанки. Вона була доволі міцна зсередини, хоча існувала з 1927 року. Проте наш проєктний менеджер наполіг, аби ми відновили її саме за старою технологією хати-мазанки. А ще ми спілкувалися з інженерами-будівельниками, які сказали, що глина рівноцінна сучасним утеплюючим матеріалам», — каже Сергій.

Волонтери під час роботи у селі Лихачів. Фото надали в благодійному фонді «Сміливі відновлювати».

Фонд знайшов експерта у хатах-мазанках — майстра Миколу Степанця, який зробив хімічний аналіз глини трьох старих родовищ громади, з яких колись тут мазали хати. Чоловік навчав мазати волонтерів та місцевих. Співзасновниця фонду Альона розповідає, що серед мешканців села була літня жінка, яка за своєї молодості брала участь в толоках та мазала хати, тому тепер теж навчала цьому інших.

Набагато більше, ніж просто будівництво

Віталій Селик каже, що при відбудові ліцею мазали стіни глиною, але інтер'єр вирішили робити сучасним — постелили лінолеум, зробили сучасний ремонт з історичними мотивами, перекрили дах металочерепицею та створили бетонний пандус. Його зробив місцевий підприємець — вірменин Татул Оганян. Він хотів зробити найкращий пандус в області, адже при обороні Чернігівщини втратив обидві кінцівки і зараз має протези. Завдяки цьому пандусу наступного року в ліцеї навчатиметься дитина з інвалідністю, яка переїхала в громаду з Донеччини.

Стіни ліцею прикрашає мурал з орнаментом, який створила художниця Софія Кандаурова. Вона досліджувала місцеві орнаменти та створила символічні мотиви, зокрема виноградну лозу, яка популярна в регіоні. Художниця, крім створення муралів, вечорами проєктувала на стінах ліцею мультики, тому їх збігалися дивитися всі діти з села. «Це було щось набагато більше, ніж просто будівництво», — каже Сергій.

Сучасний вигляд відновленого ліцею-мазанки в Лихачеві. Фото надала Світлана Грош

Альона ж розповідає, що на території ліцею посадили дерево на пам'ять про волонтера з Канади Ентоні Ігната, який брав участь в толоках та возив гуманітарну допомогу на фронт. Під час однієї з місії він загинув.

«Він був щирою та відкритою людиною, кинув Канаду, всі свої гроші привіз сюди, аби допомогти українцям. На його честь на території ліцею тепер росте канадський клен», — розповідає Альона Крицук.

У тренажерному залі місцева молодь зараз вечорами збирається для спілкування та занять спорту. А в бібліотеку приїжджає вся Мринська громада, аби проводити тут свої заходи. «Пишаємося, що ми не лише відновили школу, але й створили місце зустрічей та дозвілля для молоді та дорослих жителів громади. Ми дуже хотіли створити простір, який захочеться відвідувати», — каже Альона.

Сучасний тренажерний зал в Лихачівському ліцеї. Фото надала Світлана Грош

Передумала виходити на пенсію після відновлення ліцею

Директорка закладу каже, що постійно була з волонтерами, допомагала відновлювати школу, а ще слідкувала за тим, аби всі були нагодовані та відпочивали. Про роботу волонтерів та місцевих навіть зняли мініфільм, який презентували на відкритті ліцею у жовтні.

«За час відбудови ліцею я знайшла багато друзів. Це такі прекрасні люди, які підтримували одне одного в роботі. Молодь вразила мене своєю силою волі та ентузіазмом. Вони лишали свої справи, роботу і кілька місяців плідно працювали для нас», — згадує Світлана Грош.

Директорка каже, що це перша масштабна підтримка закладу освіти у всьому районі. Фонд забезпечив школу новою технікою та створив нову сучасну бібліотеку. «Волонтери зробили набагато більше, ніж обіцяли — надали меблі, мультимедійну дошку, проєктор, електричні герб та карту України», — каже директорка.

Зараз в приміщенні ліцею-мазанки навчаються діти з початкової школи, також сюди приходять у бібліотеку та на заняття фізкультурою діти старших класів, які вчаться в іншому приміщенні закладу, через дорогу. Діти та батьки дуже задоволені оновленим закладом. Навіть діти з інших сіл та міста приїжджають і кажуть, що хотіли б навчатися в такому приміщенні.

«Я вже хотіла йти на пенсію цього року, але у вересні ми ще не завершили роботу, тому не могла залишити на когось те, що почала сама. А тепер вже і шкода покидати роботу, адже мені дуже подобається в такому красивому місці», — підсумовує директорка школи.

Примітки

Посилання