Поточна версія |
Ваш текст |
Рядок 1: |
Рядок 1: |
− | [[Файл:Іван Козаченко.jpg|міні|Іван Козаченко, 1967]]
| + | '''Іван Васильович Козаченко''' (народився [[9 серпня]] [[1936]] в Носівці - помер [[1999]]) — самодіяльний композитор, автор понад 200 пісень |
− | | |
− | '''Іван Васильович Козаченко''' (народився [[9 серпня]] [[1936]] в Носівці — помер [[1999]]) — педагог, самодіяльний композитор, автор понад 200 пісень | |
| | | |
| Автор збірки пісень «Моя ти земле калинова» (1994). | | Автор збірки пісень «Моя ти земле калинова» (1994). |
Рядок 10: |
Рядок 8: |
| | | |
| Вчитель кобзаря [[Нечепа Василь Григорович|Василя Нечепи]]. | | Вчитель кобзаря [[Нечепа Василь Григорович|Василя Нечепи]]. |
− |
| |
− | == Слава та вічна пам'ять моєму вчителю! ==
| |
− | : ''Спогади народного артиста України [[Нечепа Василь Григорович|Василя Нечепи]], 8 серпня 2021.''
| |
− | Співав я з Іваном Васильовичем Козаченком ще до школи. Він народився у одному дворі з моєю мамою. Двір моєї бабусі Галини Шевченко не був відгороджений від Козаченкового.
| |
− |
| |
− | Під час війни, у 43-му році, до Носівки прийшли війська червоні. Ваня був дуже веселим, співучим та проворним хлопчиком. Виступав перед солдатами. Після виступу його руками підкидали високо. Одного разу не впіймали і хлопець впав на землю. Знепритомнів. Всі були дуже перелякані та стурбовані. Його якось і водою відливали і моя прабабуся Кулина, відома цілителька, щось над ним чаклувала. Ваня ожив. Так врятували чудового вчителя. Мені про його дитинство моя мама розповідала.
| |
− |
| |
− | Я і сьогодні пам'ятаю його коротенькі пальці. Він дуже вправно грав на баяні та інших інструментах. Вчив нас робити безліч сопілок із бузини та калини.
| |
− |
| |
− | Я з першого класу ходив по науку до [[Сопіга Олександр Степанович|Олександра Сопіги]]. Він вчив мене грі на скрипці та співу.
| |
− |
| |
− | Іван Васильович був моїм незмінним концертмейстером у школі та агітбригаді Носівського районного будинку культури. Концертів ми співали дуже багато. По кілька виступів на тиждень. Мама мала турботи з новими костюмами, сорочками та черевиками. Я ріс швидко.
| |
− |
| |
− | Ми перемогли на обласному концурсі. Я був нагороджений путівкою до «Артеку». Ту путівку якась газюра віддала своїй дочці. Іван Васильович довго бігав по райкому. Нічого не вийшло. Мама навіть плакала. Теж кудись ходила добиватися справедливості. Тоді теж влада міцною була.
| |
− |
| |
− | Я вдячний своєму вчителю. Він навчив мене співати багато пісень.
| |
− |
| |
− | А з Олександром Степановичем Сопігою я на концерта грав на скрипці під акордеон. Якось Іван Васильович зробив мені зауваження, що я все про Сопігу та про Сопігу. Я вибачався і пояснював йому, що до Сопіги ходив щодня після школи впродовж десяти років. Приїздив щотижня і після школи, коли вчився у Чернігові у відомого скрипаля Адольфа Михайловича Чеботарьова.
| |
− |
| |
− | Отак я пройшов навчання та практику у десятирічному Носівському університеті. Славні були у нас вчителі. Передача знань — справа Божа.
| |
− |
| |
− | Учень Івана Васильовича Козаченка [[Нечепа Василь Григорович|Василь Нечепа]].
| |
| | | |
| == Геніальна людина – проста == | | == Геніальна людина – проста == |