Бережняк Тамара Андріївна

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Тамара Бережняк

Тамара Андріївна Бережняк (дівоче прізвище Маслюк, народилася 20 квітня 1944 в селі Лемешівка Яготинського району Київської області) — працювала вчителькою української мови та літератури в Носівській середній школі № 1 з 1990 року.

Народилася в сім'ї службовців. По закінченню війни, батька перевели працювати зоотехніком в село Світанок Ніжинського району Чернігівської області. В селі Світанок, Тамара пішла у перший клас Щорської початкової школи. Продовжила здобувати освіту у Яхнівській 8-річці Монастирищенській середній школі Ічнянського району. Після школи вступила в Прилуцьке педучилище. По його закінченні одержала направлення на роботу у місто Дніпропетровськ, де вступила до Дніпропетровського державного університету на факультет укр.мова та література. Після закінчення університету, працювала вчителем укр.мови та літератури у Щорській 8-річній школі. В 1989 році, переїхала до міста Носівка Чернігівської області. З 1990 року, працювала працювала вчителькою укр.мови та літератури в Носівській середній школі №1. У 1994 році вийшла на пенсію.

Має двох синів - Бережняк Микола Павлович 1972 р.н, та Бережняк Юрій Павлович 1976 р.н.

Має трьох онуків - Бережняк Євгеній Миколайович 1993 р.н, Бережняк Юлія Юрівна 2001 р.н та Бережняк Максим Юрійович 2007 р.н.

Захоплення - написання авторських віршів.

Вірші

Музей дружби (1987)

Є музей в селі Світанок, в очі він мені давно впадає
Про єднання двох народів Ось він що розповідає
Українці і словаки поріднились назавжди
Разом землю боронили від напасті та біди
На чернігівщину з Праги воювати подались
Гарні хлопці чорноброві, що трудилися колись
І життю вони раділи і кохатися хотіли
Воювати ти не хотіли, не хотіли довелось
О двадцятій у Прилуки друзі чехи прибули
Та на Ніжин по маршруту далі курс собі взяли
О півночі поїзд рушив, зник у темряві густій
Але мусив зупинитись, починався знову бій
Літаки мов зграя птахів із-за лісу потяглися
Розсипати смерть і горе вони знову узялись
Щось страшне тоді творилось у повітрі й на землі
Чувся стогін плач і зойки і текли річки крові
Хтось строчив із кулемета, хтось сусіда рятував
Хтось поранений смертельно, важко дихав і стогнав
І не можна підібрати влучних, поточних слів таких
Щоб правдиво змалювати всю картину мук людських
Відбомбившись чорні круки полетіли в інший край
Де іще життя буяло, золотився урожай
І тоді на поле бою поспішили із села
Але всі були вже мертві, смерть зв'явила всіх взяла
І поклонявшись над ними, понесли їх у село
І останки поховали, як зробити слід було
А невдовзі із граніту, люди пам'ятник звели
Шанували вони чехів, що в селі в них полягли
Час ішов, усе мінялось, поміняли і граніт
Обеліск біля музею в квітах, туях вже стоїть
І щороку на дев’яте, перемоги славний день
Їдуть гості і солдати і співають всі пісень
Грає музика в колонах, ветерани й учні йдуть
До підніжжя обеліска живі квіти всі кладуть
Так шанують в нас загиблих, пам'ятають у віках
Тих, хто щастя сьогодення нам виборював в боях

                      Весна (2004)

Вже дикі гуси повернулися з вирію на Батьківщину
Течуть - дзвінки струмки з високих гір та у долину
Синичка пісеньку веде про сонечко і про травицю
Малеча у шафи закидає і теплі шапки й рукавиці
Туркочуть горлиці саду, парує вже рілля
То щире сонце золоте з землею розмовля
З - під снігу квітка визира – це пролісковий цвіт
І птахи друзям своїм весняний шлють привіт

                Любимий учитель (2008)

Любимий учитель - це друг, і брат, і порадник і мати
Смислом життя його стало на вік, дітям знання віддавати
Зранку до школи він поспішає, там вже на нього чекають
Ніби до сонця тягнуться всі, слово покути бажають
Слово його чарівне, душу теплом зігріває
Вчитись, трудитись, любити людей, слово його навчає
І ніби спрагла земля, молодь слова ті вбирає
Тому ідеалом в житті, молодь його називає