Бережняк Тамара Андріївна

Тамара Бережняк

Тамара Андріївна Бережняк (дівоче прізвище Маслюк, народилася 20 квітня 1944 в селі Лемешівка Яготинського району Київської області) — працювала вчителькою української мови та літератури в Носівській середній школі № 1 з 1990 року.

Народилася в сім'ї службовців. По закінченню війни, батька перевели працювати зоотехніком в село Світанок Ніжинського району Чернігівської області. В селі Світанок, Тамара пішла у перший клас Щорської початкової школи. Продовжила здобувати освіту у Яхнівській 8-річці Монастирищенській середній школі Ічнянського району. Після школи вступила в Прилуцьке педучилище. По його закінченні одержала направлення на роботу у місто Дніпропетровськ, де вступила до Дніпропетровського державного університету на факультет укр.мова та література. Після закінчення університету, працювала вчителем укр.мови та літератури у Щорській 8-річній школі. В 1989 році, переїхала до міста Носівка Чернігівської області. З 1990 року, працювала працювала вчителькою укр.мови та літератури в Носівській середній школі №1. У 1994 році вийшла на пенсію.

Має двох синів - Бережняк Микола Павлович 1972 р.н, та Бережняк Юрій Павлович 1976 р.н.

Має трьох онуків - Бережняк Євгеній Миколайович 1993 р.н, Бережняк Юлія Юрівна 2001 р.н та Бережняк Максим Юрійович 2007 р.н.

Захоплення - написання авторських віршів.

Вірші

Музей дружби (1987)

Є музей в селі Світанок, в очі він мені давно впадає
Про єднання двох народів Ось він що розповідає
Українці і словаки поріднились назавжди
Разом землю боронили від напасті та біди

На чернігівщину з Праги воювати подались
Гарні хлопці чорноброві, що трудилися колись
І життю вони раділи і кохатися хотіли
Воювати ти не хотіли, не хотіли довелось

О двадцятій у Прилуки друзі чехи прибули
Та на Ніжин по маршруту далі курс собі взяли
О півночі поїзд рушив, зник у темряві густій
Але мусив зупинитись, починався знову бій

Літаки мов зграя птахів із-за лісу потяглися
Розсипати смерть і горе вони знову узялись
Щось страшне тоді творилось у повітрі й на землі
Чувся стогін плач і зойки і текли річки крові

Хтось строчив із кулемета, хтось сусіда рятував
Хтось поранений смертельно, важко дихав і стогнав
І не можна підібрати влучних, поточних слів таких
Щоб правдиво змалювати всю картину мук людських

Відбомбившись чорні круки полетіли в інший край
Де іще життя буяло, золотився урожай
І тоді на поле бою поспішили із села
Але всі були вже мертві, смерть зв'явила всіх взяла

І поклонявшись над ними, понесли їх у село
І останки поховали, як зробити слід було
А невдовзі із граніту, люди пам'ятник звели
Шанували вони чехів, що в селі в них полягли

Час ішов, усе мінялось, поміняли і граніт
Обеліск біля музею в квітах, туях вже стоїть
І щороку на дев’яте, перемоги славний день
Їдуть гості і солдати і співають всі пісень

Грає музика в колонах, ветерани й учні йдуть
До підніжжя обеліска живі квіти всі кладуть
Так шанують в нас загиблих, пам'ятають у віках
Тих, хто щастя сьогодення нам виборював в боях

Весна (2004)

Вже дикі гуси повернулися з вирію на Батьківщину
Течуть - дзвінки струмки з високих гір та у долину
Синичка пісеньку веде про сонечко і про травицю
Малеча у шафи закидає і теплі шапки й рукавиці

Туркочуть горлиці саду, парує вже рілля
То щире сонце золоте з землею розмовля
З - під снігу квітка визира – це пролісковий цвіт
І птахи друзям своїм весняний шлють привіт

Любимий учитель (2008)

Любимий учитель - це друг, і брат, і порадник і мати
Смислом життя його стало на вік, дітям знання віддавати
Зранку до школи він поспішає, там вже на нього чекають
Ніби до сонця тягнуться всі, слово покути бажають

Слово його чарівне, душу теплом зігріває
Вчитись, трудитись, любити людей, слово його навчає
І ніби спрагла земля, молодь слова ті вбирає
Тому ідеалом в житті, молодь його називає

У підземному переході (2008)

Сидить хлопчина в переході схилився їсти хоче
Вигляд і запах пиріжків йому і зір і нюх лоскоче
Усі ідуть і поспішають до нього діла їм немає
І від байдужості людей в дитини серце завмирає
Чому не платять батьку гроші? Чому хворіє мати?
Ой чим же буде завтра він сестричку годувати?
А може вкрасти що так гріх і нічого, бо скрізь біда
Валютний фонд нас контролює нові вказівки підкида
Гуманітарку нам пришлють, бідним замилять очі
Нашу країну обідрати до ниточки охочі
Щоб не сиділи і не просили голодні у переході
Державний устрій слід змінити, корупції сказавши годі

Україна (1991)

Україна мило ненько ти найкраща в нас одна
Гіркоту і радість долі випила ти все до дна
Колосяться буйно ниви, золотится урожай
День за днем стає на ноги і багатіє рідний край
По Конституції по новій, нове будуємо життя
Дітям і внуками забезпечимо щасливе й мирне майбуття
Побудуєм нові школи і великі кораблі
Про нас піде добра слава геть по всій, по всій землі
В кожній оселі, в кожнім домі буде лунати тільки сміх
Заради цього почекати нам і помучить не гріх
В парках в скверах буде людно, буде гарно як колись
Будуть і пенсії і зарплати, живи собі і веселись
Будемо трудитись безупинно, радіти сонцю і теплу
І Батьківщині віддавати частину серця немалу

Вихід на пенсію (1994)

Заслужений відпочинок я його чекала
А коли діждалась то засумувала
Шкода мені колеги з вами розлучатись
Пам'ятати я вас буду, будем зустрічатись
Адже в школі залишила частку серця і душі
Я за все, за все вам вдячна, дорогі товариші
Хочу корисною бути, в школі рідній повсякчас
Якщо треба ви покличте, я прийду, прийду до вас

Ранок (2004)

Із-за обрію ранковий перший промінь показавсь
Це землі він поклонився з нею радо привітавсь
Метушаться всюди люди, хтось по воду швидко йде
А дорогою корною череда у степ бреде
Соловейко затихає, бо не спав він, ой же ні
Разом з молоддю до ранку, він виспівував пісні
Те що бачив Ірин тато, не опишеш і пером
Бо схід сонця зустрічав він у машині за кермом
Милувався він красою, дихав пахощами трав
І від всього цього дива раптом пісню заспівав
Про життя щасливе наше, про співучий рідний край
І про працю хліборобську, яка вильється в врожай

Шахтарям (2007)

Бідує ненька Україна
Страждають діточки малі
Хоча ми трудимось без міри
Хоча і маєм мозолі
Яка ганьба і який сором
Країні нашій в даний час
Що прерікла народ трудящий
На виживання усіх нас
Стискає серце біль пекучий
За українських шахтарів
Що змушені іти на зустріч
До наших київських панів
Просити те що заробили
Просити для своїх дітей
Бо все людське давно заснуло
В серцях зажерливих властей
У них є золото і дачі
Рахунки в банках немалі
Мало турбує їх, що гинуть
У шахтах справжні трударі
Які щоденно ризикують
Вони бійці у мирний час
Ми солідарні з страйкарями
Земний уклін їм всім від нас

Мати (2008)

У селі Великі Луки у хатині край села
Одинока фронтовичка Ганна Власівна жила
До війни у її хаті було людно як у всіх
Мала діток, чоловіка, була радість, був і сміх
Та у сорок першім році раптом грянула війна
Опустіла в неї хата, залишилася одна
Але плакати нестала, зброю в руки узяла
В медсанбаті працювала і зв'язковою була
З дня на день вона чекала з фронту вісточку нову
Із синами розмовляла уві сні як наяву
І поради їм давала як громити ворогів
Ти будь смілим, ти хоробрим, говорила до синів
Ось і горе завернуло хатину край села
Сумну звістку-похоронку туди пошта принесла
Ганна Василівна читала папірець отой сумний
І ридала й проклинала ворогів в осиній рій
Сподівалася на краще, виглядала соколів
Не діждалася, хоронити довелося їй синів
У бою вони сконали недалеко від села
Двох відважних партизанів, смерть зв'ялила узяла
Від скорботи у матусі посивіла голова
Мамо-мамо стільки горя, як ти вижити змогла?
Та живе вона і нині тільки радості нема
Адже чує, що агресор ще у світі витіва
І за себе вона плаче і за інших матерів
У яких війна кровава забирає теж синів
І як крик душі людської і її голос чути скрізь
Палії війни спиніться, досить горя, досить сліз!

На автобусній зупинці (2018)

На автобусній зупинці Кошеня сиділо
Вона голосно мявчало бо їсти хотіло
Серед натовпу людей бабуся з'явилась
До голодної тваринки швидко нахилилась
Із новенької торбинки гостинця дістала
І маленького приблуду вмить нагодувала
Потім сіла на лавочку на лавочку транспорт свій чекати
Котенятко лягло поруч, стало засинати
Та прийшов сюди із сином молодий папаша
З ним жорстокий неслухняний п'ятирічний Саша
Його погляд прикипів до сонного створіння
І він почав жбурляти по котику каміння
Тут старі і молоді сиділи, стояли
На таке безчинство не реагували
Лише схвильована бабуся крикнула на Сашу:
«Зупинись, не кривдь тваринку, вона рідня наша!»
Батько коршуном накинувсь на стару людину
«Я нікому не дозволю вчити мого сина!»
Та старенька не здавалась і на прощання прокричала:
«Не достойні ви з сином людьми називатись!
Ваші вчинки будуть скоро законом каратись!»

Мрії деяких дівчат (2018)

Вийти заміж за кордон мріють деякі дівчата
У них уява на мій погляд зовсім небагата
Позбавитись батьківщини, рідних, свого дому
Я б не радила нікому, нікому, нікому
Ностальгія вас замучить, вас там за океаном
Райське обіцяне життя буде лише обманом
Ви станете власністю свого чоловіка
Вас гнітитиме завжди його контроль - опіка
Сіра буденність поступово витіснить кохання
І повернутись в Україну у вас виникне бажання
А це зробити буде важко, а інколи і неможливо
Вас тримати будуть там ваші діти - диво
Щоб не було помилок в замріяних співгромадянок
Їм треба подумати перш ніж щось зробити
А не легких шляхів шукати і в інтернеті жити

Про братів наших менших (2018)

Зграя собак бездомних по вулиці ходила
Благальним поглядом у перехожих їсти і захисту просила
Більшість людей байдужих тварин не помічала
Сміялася, веселилась, хорошого настрою звичайно не втрачала
А були й такі, що лагідно з тваринами говорили
Свій пиріжок чи кекс з ними навпіл ділили
Який світ жорстокий скажемо відразу
Жорстоких і байдужих не розпізнати зразу
Вони посади керівні охоче обіймають
Але до знедолених і до тварин жалості не мають
На жаль їх доля в майбутньому дуже покарає
їх дітей в компанії погані по збирає
Там алкоголь і наркота будуть царювати
Їхнє чадо поступово в могилу заганяти
Це їм за те, що не жаліли братів наших менших
І не було в них душі, любові і ласки
Вони ніколи не слухали Божої підказки
То ж порада усім людям
Все живе любити, і нікому і ніколи зла не чинити

Слава донорам (2018)

Донори на здачі крові в колишнім Союзі гроші заробляли
Невідомим людям життя рятували
Та на жаль Держава наша так збідніла
Що платити вже за кров не мала чим і не хотіла
Кров здавати стали ми за покликом серця
Очі врятованих щасливі мов сонячні озерця
Рятувати своїх друзів, кров для них здавати
Це так важливо, благородно, що тут ще сказати

То не вітер (1987)

То не вітер то не буря по селу несеться
То Лахно Іван за другом бідою женеться
Він догнати й перегнати його дуже хоче
А Володя дає газу та тільки регоче

Хороші побажання (2018)

Ой чого калино на ясен схилилася?
Молода дівчино, чого зажурилася?
Мала я коханого, думали побратись
Його забрали на війну, просив не хвилюватись
Молити Бога буду я щодень, щогодини
Щоб із милим не зустрілась лихая година
Щоб додому повернувся живим і здоровим
Щоб війна закінчилась, щоб життя стало новим
Лише на Бога уповай дівчино вродлива
До тебе доленька прихильна, будеш ти щаслива
З перемогою повернеться воїн твій коханий
Будеш ти щаслива, будеш і багата
Будуть в тебе діти, буде в тебе хата

Щаслива Настя (2018)

Біля річки на горбочку стояла хатина
В ній жила сирітка Настя ще зовсім дитина
Своїх батьків вона ледве пам'ятала
Із сусідкою маленька дівчинка зростала
На війні загинув батько, у полоні вмерла мати
Про Велику Вітчизняну ми не повинні забувати
Про гірку долю сироти відомо лише Богу
Який вчив любити ближнього свого як себе самого
Настя трудилась як доросла і виживала як могла
Стати щасливою нарешті фортуна їй допомогла
Німецькі гості завітали у занедбане село
Завод новий побудували все оновилось, зацвіло
З'явився клуб сучасной, інфраструктура розвивалась
Як птахи з вирію додому молодь поверталась
І робота і розваги, і достаток на столі
Стало жити значно краще у оновленім селі
Продавцем у магазині Настя працювала
Уявного принца чекала виглядала
Він з'явився у селі, бо по роботі були плани
Закохався до безтями в українську пані
Вона сказала «Так!»,приїжджому гостю
Наречений був із Праги, звали його Костя
Він інвестор в Україні, друг наш, брат і мати
Він в Україну полюбив, почав про неї дбати
Щасливо, радісно живе молода родина
Із любов'ю виховує маленького сина

Про любов до дітей (2018)

Про людей хороших легенди складають
А вони справді таки є, хоча не всі це знають
Як невимовно боляче стає за ту дитину
В якої рідну матір поклали в домовину
Малечі ж так потрібне ласкаве добре слово
І поцілунок ніжний і догляд пречудовий
Усіми фібрами душі дитина відчуває
Хто її любить як свою, а хто і зневажає
І тягнуться рученята до кожної тьоті яка тут працює
Яка любить цих сиріт, за ними сумує
Із когорти працюючих знайдеться людина
Чуйна, мудра, з божим серцем ,ось така людина
І засяє справжнє світло в дитячому приюті
Тут не буде жорстокості, тут не буде люті
Сюди молодь, мов додому, буде приїжджати
Щоб наставників хороших зі святом вітати
Люди – люди, ми подібні, ми і різні, в нас земля єдина
Помолимось і збережімо маленького сина
У якого вже немає не батька ні неньки
Хай втіхою наповниться маленьке серденько

Спогади дитинства (2023)

Рідна хата край села
Туди лечу немов на крилах
Там проживали батько і мати
Там земля, яку я ладен цілувати
Дитинство радісне моє
Та непомітно пролетіло
Тепер живу в столиці
Але додому закортіло
З криниці в нашому дворі
Всі намагались воду брати
Вона була цілюща
І нею можна було лікувати
Пригадую, як після ковзанки
Ми з братом грілись на печі
Ми гріли в просі ноги босі
На ній ми спали уночі
Нічною піснею для мене
Жаб'яче кумкання було
Та ніжне слово соловейка
Звичайно жаб перемогло
Ку-ку ку-ку зозулі
Сум на мене навівало
Забути про кохання перше
Мені не дозволяло
Від клекоту лелеки
Я рано прокидався
Пішов до ясена
І пташенятами довго милувався
Ехо дзвону церковного
Мене оживляло
А таємничість безгріховність
Душу світлом наповняло
Пам'ятаю як прокидався
Від співу цвіркуна вночі
А далі сон втікав із хати
Бо моторошно вже кричали і сичі
В клубі під зорями і небом
Завжди весело було
А в вихідні посидіти на колодах та відпочити
Приходило все село
Безліч спогадів дитинства
У пам'яті живе і оживає
У все це рідне, дороге
Мене додому повертає