Відмінності між версіями «Пономаренко Микола Миколайович»
(Створена сторінка: '''Микола Миколайович Пономаренко''' (народився 19 грудня 1973 в с. Велика Мотовилівка, на Ки...) |
|||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
| − | За кілька років після | + | :''Джерело: {{Cite web | url = https://nosgromada.cg.gov.ua/index.php?id=495384&tp=page | title = Носівщина в жалобі| publisher = Носівська міська рада| author = | date = 15 травня 2024}}'' |
| + | За кілька років після народження Миколи, родина переїхала до Носівки. Він тут закінчив [[Носівська школа № 1|Носівську школу №1]]. Мама ставила на ноги своїх дітей сама, тому Микола швидко подорослішав і пішов працювати. Створив власну родину, разом з дружиною виховували двох синів. | ||
24 лютого 2022 Микола був на роботі. Він працював слюсарем-ремонтником рухомого складу Укрзалізниці. А вже наступного дня стояв біля військкомату. Того дня його не забрали. Бракувало зброї на всіх бажаючих. Але він щодня здійснював патрулювання та ніс службу у теробороні, прагнув бути корисним рідному місту у найважчий час. | 24 лютого 2022 Микола був на роботі. Він працював слюсарем-ремонтником рухомого складу Укрзалізниці. А вже наступного дня стояв біля військкомату. Того дня його не забрали. Бракувало зброї на всіх бажаючих. Але він щодня здійснював патрулювання та ніс службу у теробороні, прагнув бути корисним рідному місту у найважчий час. | ||
| − | Вже 8 березня Микола Пономаренко разом з побратимами у складі Збройних Сил України їхав на оборону Чернігова. Потім був Бахмут, інші пекельні місця, де стояли наші воїни. Микола був серед них. Він виконував обов'язки командира відділення 2 кулеметного взводу 2 стрілецької роти. Його всі поважали, бо ніколи не схибив, бо завжди був попереду. Його син Анатолій також нині боронить Україну у складі 46-ї аеромобільної бригади. | + | Вже 8 березня Микола Пономаренко разом з побратимами у складі Збройних Сил України їхав на оборону Чернігова. Потім був Бахмут, інші пекельні місця, де стояли наші воїни. Микола був серед них. Він виконував обов'язки командира відділення 2 кулеметного взводу 2 стрілецької роти. Його всі поважали, бо ніколи не схибив, бо завжди був попереду. Його син [[Пономаренко Анатолій Миколайович|Анатолій]] також нині боронить Україну у складі 46-ї аеромобільної бригади. |
| − | + | На те завдання, яке стало останнім для нашого земляка, на Луганщині, він не мав іти. Щойно повернувся з лікування. Але розуміючи відповідальність за кожного солдата, він пішов. | |
| − | + | Загинув 10 травня 2024 внаслідок ворожої атаки біля населеного пункту Невське, Луганської області. | |
| − | + | Буде похований на кладовищі по вул. Троїцька у Носівці. | |
| − | + | == Родина == | |
| + | Дружина Тетяна Вікторівна, сини Анатолій і Микола. | ||
| − | + | [[Категорія:Випускники Носівської школи № 1]] | |
| − | + | [[Категорія:Молодші сержанти]] | |
| − | + | [[Категорія:Загиблі на Російсько-українській війні]] | |
| − | + | [[Категорія:Люди П]] | |
| − | |||
| − | |||
| − | |||
Версія за 22:08, 16 травня 2024
Микола Миколайович Пономаренко (народився 19 грудня 1973 в с. Велика Мотовилівка, на Київщині — помер 10 травня 2024) — військовик, доброволець, молодший сержант
Життєпис
- Джерело: Носівщина в жалобі, Носівська міська рада, 15 травня 2024
За кілька років після народження Миколи, родина переїхала до Носівки. Він тут закінчив Носівську школу №1. Мама ставила на ноги своїх дітей сама, тому Микола швидко подорослішав і пішов працювати. Створив власну родину, разом з дружиною виховували двох синів.
24 лютого 2022 Микола був на роботі. Він працював слюсарем-ремонтником рухомого складу Укрзалізниці. А вже наступного дня стояв біля військкомату. Того дня його не забрали. Бракувало зброї на всіх бажаючих. Але він щодня здійснював патрулювання та ніс службу у теробороні, прагнув бути корисним рідному місту у найважчий час.
Вже 8 березня Микола Пономаренко разом з побратимами у складі Збройних Сил України їхав на оборону Чернігова. Потім був Бахмут, інші пекельні місця, де стояли наші воїни. Микола був серед них. Він виконував обов'язки командира відділення 2 кулеметного взводу 2 стрілецької роти. Його всі поважали, бо ніколи не схибив, бо завжди був попереду. Його син Анатолій також нині боронить Україну у складі 46-ї аеромобільної бригади.
На те завдання, яке стало останнім для нашого земляка, на Луганщині, він не мав іти. Щойно повернувся з лікування. Але розуміючи відповідальність за кожного солдата, він пішов.
Загинув 10 травня 2024 внаслідок ворожої атаки біля населеного пункту Невське, Луганської області.
Буде похований на кладовищі по вул. Троїцька у Носівці.
Родина
Дружина Тетяна Вікторівна, сини Анатолій і Микола.
