Поточна версія |
Ваш текст |
Рядок 1: |
Рядок 1: |
| [[Файл:Іван Потильчак.jpg|міні|Іван Потильчак]] | | [[Файл:Іван Потильчак.jpg|міні|Іван Потильчак]] |
| | | |
− | '''Іван Іванович Потильчак''' (народився [[5 травня]] [[1960]] в селі Кропивне Ніжинського району) — начальник [[Залізнична станція Носівка|залізничної станції Носівка]]. | + | '''Іван Іванович Потильчак''' (народився [[5 травня]] [[1960]]) — начальник [[Носівка (станція)|залізничної станції Носівка]]. |
| | | |
− | == Життєпис == | + | == До життєпису == |
| Освіта вища, безпартійний. | | Освіта вища, безпартійний. |
| | | |
− | Закінчив Київський технікум залізничного транспорту (1975-1979, відділення «Експлуатація залізниць»), пізніше, відриву від виробництва, закінчив Харківську академію транспорту.
| + | {{Заготовка}} |
− | | |
− | Служив у Радянській армії (1979-1981).
| |
− | | |
− | З 1981 — складач поїздів на станції Ніжин, з 1982 — начальник вантажного двору, потім — начальник [[Залізнична станція Носівка|станції Носівка]].
| |
− | | |
− | == Відзнаки ==
| |
− | * Почесні грамоти Південно-Західної залізниці й Укрзалізниці.
| |
− | * Знак «Почесний залізничник».
| |
− | | |
− | == Станція Носівка. Єдина і неповторна ==
| |
− | : ''Джерело: {{cite web | url = https://www.swrailway.gov.ua/rabslovo/;?nid=234 | title = Веб-публикація статей газети | publisher = | author = Анатолій Романов | date = | accessdate =}}''
| |
− | | |
− | Вранішня ніжинська електричка плавно вколисує пасажирів. Одноманітні осінні пейзажі за вікнами не ваблять їхні дрімотні очі. Не додають їм жвавого блиску й станційні споруди, що одна за одною залишаються позаду. Бобрик, Заворичі, Бобровиця - вокзали лінійних станцій схожі, як брати-близнюки. Носівка - мета нашої подорожі - зовні теж мало чим відрізняється від них.
| |
− | | |
− | Та це для стороннього подорожного. А для Івана Потильчака — вона єдина і неповторна, його радість, його біль. Чи думав він тридцять років тому, що станція ця стане його долею на довгі-довгі часи? Навряд...
| |
− | | |
− | Мабуть, ми приїхали не зовсім у доречний час, бо начальника станції застали не у власному кабінеті, а на посту чергового. Він якраз за необхідністю заміщав колегу. Така ситуація дещо засмутила нас, адже перешкоджала спілкуванню. Й водночас, порадувала, бо надавала можливість побачити залізничника у всій професійній красі. Впевнено і чітко відповідав він на дзвінки, давав розпорядження колегам, робив оголошення по гучномовцю. Його професійну майстерність та досвід було видно неозброєним оком.
| |
− | | |
− | Зрозуміло, що такої майстерності досягають не відразу. Вона приходить з роками, як результат наполегливої праці та неухильного самовдосконалення.
| |
− | | |
− | Де ж витоки того шляху, що привів хлопчину з невеликого села Кропивне Ніжинського району на залізницю?
| |
− | | |
− | У малого Іванка був хист до точних наук, перемоги на шкільних районних і обласних математичних олімпіадах свідчили про це. «Йди вчитися на залізничника! - радив сусід Василь Харченко, який працював маневровим диспетчером на ст. Ніжин. - Там обов’язково знайдеш застосування своїм здібностям».
| |
− | | |
− | Батько Іван Максимович підтримав пораду доброго товариша: «А що, діло пропонує Василь! Подивись, як його самого шанують люди. До того ж і зарплатня непогана у залізничників...»
| |
− | Послухався Іван слушних порад, подав документи до Київського залізничного технікуму на відділення «Експлуатація залізниць» і через три роки закінчив курс навчання. Проте зустріч із залізницею прийшлося відкласти на два роки: батьківщина закликала виконувати почесний обов’язок.
| |
− | | |
− | Після повернення до цивільного життя, влаштувався складачем поїздів на ст. Ніжин. Було це у 1981-му. Так почався залізничний шлях Івана Потильчака.
| |
− | | |
− | Тогочасний начальник ст. Ніжин Володимир Муравський звернув увагу на кмітливого й сумлінного юнака, через рік запропонував йому посаду начальника вантажного двору. Й рекомендував кандидатуру свого підлеглого начальнику відділу перевезень Київського відділку Миколі Степурі й начальнику відділку Леоніду Желєзняку на посаду начальника ст. Носівка. Микола Федорович і Леонід Леонідович дали «добро», й лінійна станція 3-го класу Носівка отримала нового молодого керівника.
| |
− | | |
− | :''- Зізнаюся, було страшнувато заступати на цю посаду, - каже Іван Іванович. - Тоді станція була не такою. Колектив налічував майже п’ять десятків працівників. Обсяги робіт теж були вагомі: вантажилось до 20, вивантажувалось понад 30 вагонів у середньому щодоби. Два десятки підприємств були надійними клієнтами залізниці.''
| |
− | | |
− | Спочатку було дуже важко, не вистачало знань, досвіду. Та недаремно залізничники славляться взаємодопомогою. Іван Іванович вдячний тодішнім колегам, які підставили йому плече підтримки: черговим по станції фронтовику А. Щербині, М. Філю, Л. Тоцькій.
| |
− | | |
− | :''- Багато доброго успадкував я від них і не лише в професійному плані. Душевність, турботливість, справедливість - ось які риси були притаманні моїм колегам. На жаль, таких людей зараз не часто зустрінеш, - зауважує Іван Іванович. - А молодим залізничникам цього ох як не вистачає!...''
| |
− | | |
− | З роками приходив досвід. З досвідом - впевненість у власних силах. Без відриву від виробництва Іван Іванович закінчив Харківську академію транспорту. Сталися зміни й в особистому житті. Його суджена - теж залізничниця. [[Потильчак Валентина Миколаївна|Валентина Миколаївна]] наразі працює прийомоздавачем вантажів на ст. Бобровиця.
| |
− | | |
− | Кризові дев’яності боляче вдарили по колективу станції. Різко зменшились обсяги вантажної роботи, більше ніж удвічі скоротилася чисельність штату, з 3-ої на 4-ту понизилась класність станції.
| |
− | | |
− | :''- Та ці негаразди, слава Богу, позаду. Наразі на нестачу вантажної роботи гріх скаржитись. Ділова активність наших партнерів сприяє її зростанню. Взяти хоча б місцеве хлібоприймальне підприємство. Це потужна приватна агрофірма, яка капітально відремонтувала власну під’їзну колію, має власний маневровий тепловоз ТГМ-2. Завдяки їй з початку року навантажено майже 900 вагонів, а вивантажено ще більше. Пожвавили економічну активність інші клієнти, скажімо, цукровий завод, райавтодор тощо. Так що в майбутнє дивимось з оптимізмом.''
| |
− | | |
− | :''Штат станції зараз невеликий: двадцять працівників. Усі люди сумлінні, відповідальні, на яких можна цілком покластися. В колективі поважають таких досвідчених працівників, як чергова по станції Лідія Тоцька, вантажний касир Альона Бублик, квитковий касир Ніна Білобловська, станційний працівник Тетяна Воронка.''
| |
− | | |
− | Залізниця цінує таких фахівців, як Іван Потильчак. За свою діяльність його було відзначено почесними грамотами Південно-Західної залізниці й Укрзалізниці. А нещодавно удостоєно найвищої галузевої нагороди - знака Почесний залізничник.
| |
− | | |
− | P.S. Полишаючи станцію, мимоволі спинилися біля пам’ятника Т.Г. Шевченку.
| |
− | | |
− | На чорній кам’яній плиті закарбовано «Носівчани у травні 1861 року в глибокій скорботі проводжали до місця останнього спочину славетного сина українського народу - великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка». А далі - рядок із поезії, який є актуальним і у наш час. Вдумайтеся: «Роботящим умам, роботящим рукам перелоги орать, думать, сіять, не ждать. І посіяне жать - роботящим рукам». Скажете, присвята хліборобам?!
| |
− | | |
− | А нам здалося, що ці слова можна було б присвятити і трудівникам сталевих колій. Адже хлібний конвеєр у наш час без залізниці не працюватиме…
| |
− | | |
− | Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА
| |
− | | |
− | == Посилання ==
| |
− | * https://www.facebook.com/profile.php?id=100013855294508 Іван Потильчак, Facebook
| |
| | | |
| [[Категорія:Начальники станції Носівка]] | | [[Категорія:Начальники станції Носівка]] |
− | [[Категорія:Почесні залізничники]]
| |
| [[Категорія:Люди П]] | | [[Категорія:Люди П]] |