Редагування Пономаренко Максим Олексійович
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
| Поточна версія | Ваш текст | ||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | |||
'''Максим Олексійович Пономаренко''' (народився 1872 в селі Козари — помер 1918, там же) — селянин-власник, служив у Петербурзі. | '''Максим Олексійович Пономаренко''' (народився 1872 в селі Козари — помер 1918, там же) — селянин-власник, служив у Петербурзі. | ||
| − | |||
| − | |||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
| − | З 1887 — служив при родині | + | З 1887 — служив при родині Місіних-Пушкіних у Санкт-Петербурзі. |
| − | + | Вбитий в 1918 в Козарах під час революційних подій. | |
| − | + | Похований в Козарах. | |
| − | + | == Родина == | |
| + | Одружений в церкві Воскресіння містечка Носівка в 1901 році з козачкою [[Баришовець Марфа Ісидорівна |Марфою Ісидорівною Баришовець]] (1876/1877 — 1904). В них народився син Іоанн (1903). | ||
| − | + | Після смерті першої дружини одружився з [[Пономаренко Анна Семенівна|Анною Семенівною]] (1875 — 1947). В них народилися Михайло (1905), Марія (1907), Олександра (1909), Микола (1911) і Антоніна(1916). | |
== Максимова мить життя в Козарах == | == Максимова мить життя в Козарах == | ||
| Рядок 31: | Рядок 29: | ||
Ось після цього випадку і почалось нове життя Максима в великому місті, далеко від родини та рідного села, на службі в графській сім'ї Мусін-Пушкіних. Проходили роки, справний козачок Максим опанував при панах деякі науки, навчився грамоті. При цьому любов до рідних та села тягнула його в Козари. При першій можливості, супроводжуючи панів, він навідувався до рідного села, родини. Здобувши багато навичок міського життя він виглядав красенем серед односельців — чорнявий з пишними вусами, статний, грамотний, при службі. Парубку ішов 29 рік і необхідно було думати про гідну сім'ю, майбутнє, діточок. | Ось після цього випадку і почалось нове життя Максима в великому місті, далеко від родини та рідного села, на службі в графській сім'ї Мусін-Пушкіних. Проходили роки, справний козачок Максим опанував при панах деякі науки, навчився грамоті. При цьому любов до рідних та села тягнула його в Козари. При першій можливості, супроводжуючи панів, він навідувався до рідного села, родини. Здобувши багато навичок міського життя він виглядав красенем серед односельців — чорнявий з пишними вусами, статний, грамотний, при службі. Парубку ішов 29 рік і необхідно було думати про гідну сім'ю, майбутнє, діточок. | ||
| − | Як воно там було, ніхто конкретно не відає, але обвінчався Максим Пономаренко в | + | Як воно там було, ніхто конкретно не відає, але обвінчався Максим Пономаренко в церкві Воскресіння містечка Носівка в 1901 році з дівчиною гідного носівського козацького роду [[Баришовець Марфа Ісидорівна |Марфою Ісидорівною Баришовець]] (1876/1877 року від народження). Максим Олексійович, на той час, мав статус селянина-власника, бо отримав наділ землі в рідних Козарах від пана за належну службу. Однак оселилось молоде подружжя в Носівці, звідкіля була родом Марфа, в садибі по ніжинському шляху. На цьому дворищі, молода дружина — козачка Марфа Баришовець, народила Максимові синочка. Свого первістка подружжя охрестило в 1903 році в Воскресенський церкві Носівки і нарекли Іоанном (Ванечка – по сімейному). Однак подружнє життя було не довгим, захворіла молода дружина і в грудні 1904 року померла. Залишившись з півторарічним сином на руках, Максиму терміново було думати, як його врятувати, як далі ростити Іванка. Знову доля, подарувала зустріч з жінкою великого серця, простою, люблячою [[Пономаренко Анна Семенівна|Анною Семенівною]] (1875 р.н.). Вона прийняла Ванечку як рідного та незабаром народила Максимові ще одного сина, свого первістка Михайлика (1905). Тим часом господарі повертають Максима Олексійовича до служби в Петербурзі. Анна Семенівна, щиро любила дітей, вірно чекала свого чоловіка. А він, при першій можливості приїздив до своєї родини з щедрими дарунками та любов'ю. Майже після кожного побачення з чоловіком народжувалась у них дитинка: Марія (1907); Олександра (1909); Микола (1911); Антоніна(1916). |
На честь народження кожної дитини Максим Олексійович купував в дарунок від батька: сину — золотого хрестика, доньці – золоті сережки. До сьогодні, подарунок батька на честь народження доньки Олександри, як сімейну реліквію, зберігає онука тітки Ольги (донька Олександри Пономаренко). Діти пишались своїм татком. Любувалась та кохала його Анна Семенівна. Максим також був вдячний дружині. Забезпечував сім'ю всім необхідним. | На честь народження кожної дитини Максим Олексійович купував в дарунок від батька: сину — золотого хрестика, доньці – золоті сережки. До сьогодні, подарунок батька на честь народження доньки Олександри, як сімейну реліквію, зберігає онука тітки Ольги (донька Олександри Пономаренко). Діти пишались своїм татком. Любувалась та кохала його Анна Семенівна. Максим також був вдячний дружині. Забезпечував сім'ю всім необхідним. | ||
| Рядок 41: | Рядок 39: | ||
Не могли діти Максима Олексійовича, в період радянської влади, вихвалятись своїм «пролетарським» походженням. За ради безпеки, не варто було згадувати Козари, батька, Мусін-Пушкіних. З великою журбою в серці мовчала і Анна Семенівна… | Не могли діти Максима Олексійовича, в період радянської влади, вихвалятись своїм «пролетарським» походженням. За ради безпеки, не варто було згадувати Козари, батька, Мусін-Пушкіних. З великою журбою в серці мовчала і Анна Семенівна… | ||
| − | І лише, невдовзі після смерті матері в 1947 році, Михайло разом з сестрою Олександрою, пригадуючи батька Максима, їдуть до Козар, розшукують його могилу та встановлюють пам'ятний знак – хрест з автомобільного кардана (найміцніший і найдоступніший матеріал в післявоєнні часи), як символ пам'яті та болю. Минали роки, але Козари при нагоді, щоразу манили до себе Максимових онуків: Ігоря, Олега, В'ячеслава, Михайла, Анатолія, Володимира… Цікавлячись історією роду, спілкуючись зі старожилами села, найстарший онук Ігор розшукає дідову могилу на центральному кладовищі в Козарах. А потім, ще пізніше, проїздивши одного разу через село, повз кладовище, разом з донькою Юлею, | + | І лише, невдовзі після смерті матері в 1947 році, Михайло разом з сестрою Олександрою, пригадуючи батька Максима, їдуть до Козар, розшукують його могилу та встановлюють пам'ятний знак – хрест з автомобільного кардана (найміцніший і найдоступніший матеріал в післявоєнні часи), як символ пам'яті та болю. Минали роки, але Козари при нагоді, щоразу манили до себе Максимових онуків: Ігоря, Олега, В'ячеслава, Михайла, Анатолія, Володимира… Цікавлячись історією роду, спілкуючись зі старожилами села, найстарший онук Ігор розшукає дідову могилу на центральному кладовищі в Козарах. А потім, ще пізніше, проїздивши одного разу через село, повз кладовище, разом з донькою Юлею, Ігор Михайлович скаже: «Ось тут поховано мого діда Максима. Світла йому пам'ять…» |
На думку приходять слова з пісні Океан Ельзи «Мить»: | На думку приходять слова з пісні Океан Ельзи «Мить»: | ||
| Рядок 56: | Рядок 54: | ||
Використано: фото 1909 року з сімейного фотоархіву В.Пономаренка; фотокопії Метричних книг з державного архіву Покровської церкви с.Козари Козелецького повіту та Воскресенської церкви м. Носівка за період з 1901 по 1916. | Використано: фото 1909 року з сімейного фотоархіву В.Пономаренка; фотокопії Метричних книг з державного архіву Покровської церкви с.Козари Козелецького повіту та Воскресенської церкви м. Носівка за період з 1901 по 1916. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
