Пархоменко Андрій Васильович
Андрій Васильович Пархоменко (народився 10 липня 1935 в с. Козари — помер ?) — художник, член Національної спілки художників України, автор історичних картин, пейзажів, портретів.
До життєпису[ред. | ред. код]
Навчався в художньо-ремісничому училищі, потім в Українському поліграфічному інституті (книжкова графіка).
Працював художником на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.
Більшість написаних ним картин – про Чернігівщину. У серії портретів «Славетні Українки» — Ліна Костенко, Анна Ярославівна, Роксолана, Соломія Крушельницька, Маруся Чурай, Маруся Богуславка та інші.
Член Національної спілки художників України
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Лауреат премії ім. Тараса Шевченка. ??
Ніби дав обітницю[ред. | ред. код]
- Нарис І Малюти в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Андрій Пархоменко — представник київської школи митців-традиційників того покоління, спогади про дитинство якого припадають на лихоліття Другої світової війни. Народився 10 липня 1935 року в Козарах. Наближенням до майбутньої творчої професії було навчання в художньо-ремісничому училищі, згодом успішно студіював книжкову графіку в Українському поліграфічному інституті. Більша частина трудового життя А.В. Пархоменка пов'язана з комбінатом монументально-декоративного мистецтва: малював, різьбив, виконував замовлення для музеїв. Член Спілки художників України, учасник багатьох виставок. Його картини можна побачити в музеях не лише на теренах України. Чимало його творів — у приватних колекціях, в тому числі за кордоном — в Італії, Польщі, Канади, Німеччини, колишньої Югославії. У творчому доробку Андрія Пархоменка переважно історичні сюжети, пейзажі та портрети, зокрема, славетних українок.
...Німецький офіцер зайшов до церкви й показав священику на годинник.
— Закінчуй! Солдати вже занесли каністри...
Але той не покинув парафіян і пішов у полум'я разом з ними. Цю картину під назвою «Остання проповідь Корейші» її творець Андрій Пархоменко передав до музею свого спаленого німцями і знов відродженого з руїн села Козари.
— Мене і рідних випадково зарятував того дня дідусь, — пригадував А. В. Пархоменко. — Хоча мав я лише сім років, але запам'ятав іконостас із спаленої церкви, його різьбив мій батько, сільський умілець…
Це вже сьогодні достеменно відомо, що останній шлях Кобзаря із Батурина проліг через Козари. Тож картина прощання з Кобзарем на фоні зовнішнього вигляду цього спаленого згодом фашистами храму — данина пам'яті митця про ці історичні події, про своїх спалених заживо земляків. Як і про тяжкі післяокупаційні роки, що знайшли своє відображення у картині «Весна-44-го».
— Не було навіть корівок, щоб орати поле. Ось і впрягалися в плуг жінки та дівчата… Другою праворуч на цій картині — мати художника.
Ось такий у картинах А. В. Пархоменка реалізм. Це те, що хвилює, стає німим свідком нашої нелегкої історії. Історії, що брала свій початок і продовжувалася з участю славетних постатей. В тому числі й молодого Івана Мазепи, зображеного в картині «Присяга Мазепи», де він присягав на Біблії на вірність Україні, а не цареві, відданість ідеї державності.
На вищий щабель творчого піднесення став Андрій Пархоменко, започаткувавши власну серію «Славетні українки». Анна Ярославівна, королева Франції, Роксолана, Соломія Крушельницька, Маруся Богуславка, Ліна Костенко і Маруся Чурай, невільниця совєтських таборів Оксана Мешко, перший лауреат премії цілительки Євпраксії Наталія Зубицька… Це далеко не повний огляд та перелік творчості цього майстра пензля, зрілого художника-традиційника, якого не зваблюють примхи моди в мистецтві. Його образи чіткі й зрозумілі, виконані достоту точно й правдоподібно. Так, наче колись дав обітницю панотцю Корейші, коли той сповідав його.
І. Малюта.
