Куровський Іван Іванович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Іван Куровський

Іван Іванович Куровський (народився 28 червня 1951, с. Скаржинці, Хмільницький район, Вінницька область) — український політик, будівельник, благодійник, почесний громадянин Носівки. Генеральний директор фірми «Житлобуд». Народний депутат України (2006–2014). Колишній голова Чернігівської обласної організації партії ВО «Батьківщина» (з 2006 до 2011). Був власником агрофірми ПП «Агропрогрес» на землях Степових Хуторах з відділком у Коломійцівці. Фірма зробила внесок у вирішення соціальних проблем Носівщини.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1968–1973), інженер-будівельник.

Кар'єра:

  • Жовтень 1973 — червень 1979 — майстер, виконроб, начальник дільниці БМУ-2 тресту «Хімметалургбуд» (місто Калуш).
  • Червень 1979 — листопад 1985 — старший виконроб, начальник БМУ-35.
  • Листопад 1985 — травень 1992 — головний інженер тресту «Броварипромжилбуд».
  • Травень 1992 — лютий 1993 — головний інженер, виробничий директор колективного підприємства «Макро».
  • Лютий 1993 — травень 1996 — генеральний директор ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» (місто Київ).
  • Червень 1996 — грудень 2005 — генеральний директор ТОВ «Житло-буд» (місто Київ).
  • Грудень 2005 — травень 2006 — старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту будівельної механіки Київського національного університету будівництва і архітектури.

Дружина — Ольга Яківна. Має двох дітей: сина Олега та доньку Галину.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Обирався депутатом Бобровицької районної ради Чернігівської області.

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 12 червня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 65 в списку. На час виборів: старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту будівельної механіки Київського національного університету будівництва і архітектури, безпартійний. Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з 25 травня 2006). Член Комітету з питань бюджету (з 18 липня 2006). 12 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 65 в списку. На час виборів: генеральний директор ТОВ «Житло-Буд», член партії ВО «Батьківщина». Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (23 листопада 2007 — 1 лютого 2011).

Виключений з фракції через голосування за внесення змін до Конституції в частині проведення чергових виборів парламенту та президента. Член Комітету з питань бюджету (з 26 грудня 2007).

Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 р. Самовисуванець по виборчому округу №209, Чернігівська область. Член депутатської фракції Партії регіонів.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Заслужений будівельник України (з 1999).
  • Лауреат державної премії України в галузі архітектури (2000).
  • Орден «За заслуги» ІІІ (серпень 2003),
  • Орден «За заслуги» ІІ ступенів (серпень 2011).

Будівничий[ред. | ред. код]

Нарис Ольги Самокиші в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Штрихи до портрета народного депутата України Верховної Ради п'ятого скликання та ефективного інвестора Івана Куровського

Нерідко навіть з числа тих, хто, здавалось, його добре знає, задумуються над феноменом Куровського. Генеральний директор столичного «Житлобуду», заслужений будівельник і лауреат Державної премії, орденоносець, який здобув високе визнання державою за незвичайної краси і сучасний архітектурний стиль цілих житлових мікрорайонів, раптом засвітивсь новою для себе й оточуючих гранню будівничого, але в селянській праці. Тоді, коли всі і багато говорили про реформи в агропромисловому комплексі, про ефективного інвестора, якого виглядали й чекають досі, неначе казкового принца, Іван Куровський прийшов у село і показав усім приклад справжнього реформатора, інвестора, господаря.

Ми знали і знаємо по іменах багатьох народних депутатів. І тих, хто обіцяв, а потім забував про своїх виборців, або якщо й зустрічався, то численні прохання людей так і залишалися нереалізованими у товстих папках помічників-консультантів чи опускались із відповідними супроводжуючими приписами на кабінети місцевих владців.

У Івана Куровського за його рік з лишком роботи у парламенті особливий характер пошти до того ж із досить широкою географією не лише населених пунктів Носівського, Бобровицького, Ніжинського, Козелецького, Ічнянського районів, які народний депутат опікує, а й ряду північних, Талалаївки і Срібного, інших регіонів України. У своїх листах люди від усієї душі дякують Івану Івановичу за його доброчинство, чуйність до чужого горя, громадянську позицію патріота, взірцевий приклад будівничого і господаря, яким він утвердився на землі.

Буде доречним нагадати дещо з трудової біографії Івана Івановича – людини знаної в державі і шанованої Носівщиною, мешканцями цілого ряду сусідніх районів і на Чернігівщині загалом.

…Після будівельного інституту, який закінчив з відзнакою, юнакові запропонували престижну роботу в столиці. Здавалося, перспектива в кар'єрі, молода дружина, яка ще продовжувала навчання, могли б вплинути на його вибір. Але Іван Куровський зробив інший, притаманний його неспокійній вдачі романтика, якою, до речі, ще дихало покоління молоді. Саме тоді на Івано-Франківщині розгорталося будівництво Калушського виробничого об'єднання «Хлорвініл», яке вели фахівці цілого ряду європейських країн — Німеччини, Голландії, Франції, інших. Тут розпочав свою трудову діяльність майстром Іван Куровський.

Швидко запримітили здібного фахівця керівники новобудови й незабаром він очолив дільницю, вивів її в число правофлангових. Навіть високому міністерському чиновникові з Москви сподобався молодий, енергійний керівник здібностями організатора, неспокійною вдачею. Кажуть, Куровський будівельним майданчиком не ходив, а бігав. Шість років віддав спорудженню гіганта хімічної промисловості. Затим доля повернула його в Бровари під Києвом, де невдовзі став начальником будівельного управління. То були плідні часи, коли на практиці виграновувався його талант керівника і фахівця, перевірявся досвід, здобутий із закордонними будівельниками і набувався власний почерк, стиль. Не в краватці та білій сорочці ходив начальник управління на споруджуваних численних об'єктах, а так, як усі колеги, в кирзових чоботах, спецівці. Затим у його біографії був «Київпромбуд», «лікування» пораненого Чорнобиля. В кінці 80-х Іван Куровський — головний інженер великого будівельного тресту, де працювало більше трьох тисяч чоловік.

Переміни в суспільному житті та галузі торкнулися і його долі, яка привела вже досвідченого і визнаного в колах столичних будівельників фахівця спочатку головним інженером у приватну фірму, а в 1993-у він уже сам заснував «Житлобуд» — одне з перших в Україні підприємств, яке започаткувало світові стандарти в будівництві. Кожен із споруджених Іваном Куровським і його колегами будинок у Києві неповторний у архітектурному вирішенні, ставши окрасою столичних вулиць і проспектів.

За ці новобудови Іван Іванович удостоєний почесних звань заслуженого будівельника України і лауреата Державної премії, нагороджений державним орденом і найвищою відзнакою Києва — «Знаком пошани».

Це, так би мовити, в коротких деталях про відоме й невідоме із життєвих доріг Івана Куровського до того, як дружина Ольга Яківна прихилила його серцем і обов'язком патріота-державника до свого рідного краю. З болем сприйняв Іван Іванович недолугі реформи в агропромі, запущені в бур'янах поля, в занепаді села. Непросто було пробивати мур бюрократичних перепон, підозрілість щодо його чесних і відкритих намірів із простягнутою рукою допомоги. Так народжувався «Агропрогрес». Спочатку на землях бобровицьких Горбачів, затим у носівських Степових Хуторах з відділками в Коломійцівці, а згодом — і ще в ряді сіл Бобровицького, Ніжинського районів. Сьогодні агрофірма стала взірцем не тільки культури землеробства і європейських стандартів господарювання, а й прикладом вирішення соціальних проблем.

— Житлобудівцям у Києві селянських прибутків не треба, — сказав із самого початку Іван Іванович степовохутірчанам.

Сказав, але хіба могло, піднімаючись з колін господарство, знайти мільйони, аби спорудити небачений до цього-навіть у райцентрах України Палац культури в Степових Хуторах?! А ще раніше були євроремонт школи, сільська оздоровниця з оснащеними сучасним обладнанням кабінетами для медпрацівників, сауною. Невпізнанно змінилося село, прийшов газ у віддалені висілочки Відрадне, Карабинівку, Мильники, де люди вже й не сподівалися на нього, поремонтувалася дорога, з'явилися сучасні паркани, освітилися вулиці. В такій же мірі ожили й сусідні Горбачі, де людям, як і степовохутірчанам, кожний день став у радість. Це всього за кілька років господарювання «Агропрогресу» на орендованих селянських полях.

— Ефективний інвестор, який ще й будує, творить село своєї мрії — подібного я ще не стрічала, — висловилася голова обласної ради Наталія Романова, познайомившись на місці з досвідом соціально-економічного розвитку Степових Хуторів, єдиної територіальної громади на Носівщині з власним бездотаційним бюджетом і однієї з небагатьох на Чернігівщині, де за рахунок господарства інвестується соціальний розвиток сіл.

В захопленні залишились учасники міжнародного фестивалю телемитців, які відвідали нещодавно Степові Хутори й Горбачі, зробивши загальний висновок, що «Агропрогрес» — агрофірма з європейським досвідом господарювання, а подвижницький приклад реформування в агропромі, внесок Івана Куровського в розвиток соціальної сфери, духовне відродження називали гості взірцевим, порівнюючи з баченим у своїх селах: Молдавії й Грузії, Вірменії й Білорусі. Не менш цікавим видалося побачене в нас для тележурналістів-аграрників з усіх областей, які представляли країну на фестивалі «Агросвіт-2007». Надзвичайно вони хотіли зустрітися з Куровським, аби познайомитися. На жаль, депутатські справи в столиці не дозволили відбутися тій зустрічі. Але добрі й світлі спомини гості повезли з собою.

Мені чи не найбільше відома сторінка життєвої біографії Івана Куровського, пов'язана із депутатською діяльністю. Далеко не афішована, бо Куровський не любить реклами і при кожній зустрічі підкреслює: «Будь-яка справа, вчинок не для того щоб ними хизуватися. Добро робиться скромно й непомітно, як новорічні подарунки чи «миколайчики», і чим частіше повертається до людей у будні щедрість і чарівність Новоріччя, тим більше буде на землі щасливих. Для мене це головне в житті. Бо хотілося найбільше, щоб усі українці нарешті відчули себе щасливими».

Це не просто слова, а його життєве кредо, якому він завжди вірний, як обов'язку будувати, а віднедавна й відроджувати село.

З першого місяця свого депутатства Іван Куровський проїхав усіма селами виборчого округу. Мені як голові районної ради і громадському помічнику народного депутата на Носівщині довелося проїхати з Іваном Івановичем нашим районом. В кожному селі зустрілися з керівниками, представниками депутатського корпусу, радівського і громадського активу територіальних громад, взявши на замітку всі проблемні больові теми. Допомога і сприяння народного депутата у їх вирішенні не забарилися. Найперше і найактуальніше було торік, пригадується, — підготовка навчальних закладів до нового навчального року, функціонування взимку. Вчасно була підвезена фарба, інші матеріали для ремонту, які були розділені солідарно і за потребами освітнім закладам. У медичні — на лікарні, ФАПи району прибули ліки, діагностична апаратура. Значною мірою Куровський взяв на себе турботи по реконструкції районної лікарні, де вже справили новосілля в ряді відділень. Ця робота продовжується.

Поруч Іван Іванович зі своїми виборцями в завершенні газифікації Носівщини. Залишились найскладніші, переважно малонаселені пункти, де більшість непрацездатних, людей престарілого віку, із занедбаним виробництвом. Хай із скромних коштів на виготовлення документації чи підтримки народним депутатом кооперативів зуміли наблизити «блакитне» паливо до Держанівки й Адамівки, завершили підвідну газомережу до степової Софіївки, люди яких буквально вистраждали газ впродовж багатьох років невдалих підступів до цивілізації.

Можна назвати десятки, сотні адрес доброчинства, які непросто вмістити у звичний перелік зробленого Куровським-депутатом на Носівщині, сусідніх районах на Чернігівщині, в Україні. Його активна позиція, енергійна діяльність стали надійним тилом органів місцевого самоврядування та територіальних громад у виконанні програми соціально-економічного розвитку не лише в 2007 році, а й у багатьох намічуваних заходах на перспективу. Іван Куровський на численні прохання сільчан продовжує сприяти в оренді невикористовуваних земель або земель з неефективним інвестором. Лише в соціальну сферу Носівського району за минулий і з початку цього року вкладено понад два мільйони гривень. Це, зокрема, кошти на газифікацію населених пунктів, медичних і освітніх закладів, ремонти й реконструкції культосвітніх установ, проплату ряду проектно-кошторисних документацій, придбання медичного обладнання, музичних інструментів, комп'ютерів, побутових приладів та меблів, сценічних костюмів для учасників художньої самодіяльності, спортінвентаря, допомогу кооперативам у спорудженні водогонів, сприяння в підготовці до нового навчального року шкіл, дитячих садків. Багато робиться народним депутатом у вирішенні суто людських потреб, як придбання велосипедів фельдшерам ФАПу, допомога в ремонті житла освітянам, сприяння в оздоровленні дітей-сиріт, забезпеченні проведення молодіжних і спортивних заходів, свят у територіальних громадах, підтримка талановитої молоді, престарілих громадян, родин, які в тій чи іншій мірі потрапили в біду, тощо.

На адресу народного депутата надійшов лист з Козелецької районної ради, в якому висловлюється сердечна вдячність Івану Івановичу за його активну позицію і участь у розв'язанні соціально-економічних проблем. Зокрема, за сприяння народного депутата І. Куровського виділені значні кошти на газифікацію населених пунктів, 300 тисяч гривень — на реконструкцію котельні будинку культури, ремонт дитячого садка «Оленка». Здійснено газифікацію окремої вулиці, де переважно проживають ветерани, а Остерському будинку творчості дітей та Деснянському гарнізонному будинку офіцерів подаровані сучасні музичні центри.

Мешканці Ічнянщини щиро дякують І. Куровському за виділені кошти на придбання автомобіля «швидкої допомоги», міста Ніжина — за сприяння у виділенні майже 3 млн. гривень на виконання робіт по водовідведенню з підтоплених мікрорайонів міста та додатково понад мільйонну субвенцію на соціально-культурну сферу району, жителі Чернігівського району — за аналогічну за обсягом субвенцію, загалом використану на газифікацію тощо.

Майже подібні акції доброчинства народного депутата в Бобровицькому районі, де немає жодного населеного пункту, де б люди не відчули увагу Івана Івановича до проблем громад. Знову ж таки конкретні адреси підтримки: школи, Бобровицький коледж ім. О. Майнової, дитсадки, заклади охорони здоров'я і культури — газифікація, ремонти, придбання ліків, електропобутового обладнання, участь у відродженні комунально-побутового сервісу на селі (впорядкуванні кладовищ і пам'ятних місць, парків тощо).

На кошти І. Куровського завершується спорудження храму в с. Горбачах, закладено й освячено камінь під майбутню церкву в Коломійцівці.

Взагалі те, що зроблено і робиться в селах Степові Хутори, Горбачі, перших, у яких взяв в оренду землі та майно «Агропрогрес», не піддається переліку. Це окрема тема для розповіді, яка багатогранно розкриває особистість Івана Куровського як народного депутата й ефективного інвестора — людину винятково непересічну, незвичайну в нашому сьогоденні. Він не просто вважає, що люди єдиний скарб, яким треба дорожити, а особистим прикладом робить усе, щоб і інші цінували творців матеріальних благ і духовних цінностей — простих трудівників ферм і полів, сільського вчителя і медика, культпрацівника, ветеранів і тих, хто тільки починає життя і в роздумах, яку дорогу обрати.

Коли Іван Іванович Куровський зустрічався з виборцями перед виборами українського парламенту-2006, він більше слухав, ніж говорив чи обіцяв. Не словами, а конкретними справами знайшов він себе в людях, в їх високому довір'ї до себе — будівничого за дарованою батьками і Богом долею, покликанням, талантом, неспокоєм. На жаль, багато із задуманого внести зміни в будівельне законодавство Куровському-депутатові Верховної Ради п'ятого скликання не вдалося за обставин, які склались. Парламент завчасно склав свої повноваження. Проте одна із програм Куровського-будівельника про спорудження сучасного доступного житла людям у аграрній глибинці діє. Зводиться за європейськими стандартами красень-будинок у Бобровиці в рахунок довгострокового кредитування майбутніх його мешканців. Такий же будинок споруджується в Носівці. Бачиться подібна перспектива для жителів Ніжина, Козельця, інших невеликих міст Чернігівщини.

Знаючи характер Івана Івановича, не можу навіть угнатися за його задумами, планами на майбутнє. Він у них такий же рвійний, швидкий, як у юначому віці майстром на будівельному майданчику в Калуші. Кілька десятків літ минуло з відтоді — скільки споруджено за цей час, скільки будується сьогодні...

Будуємося — значить господарі своєї держави, яку Іван Куровський розбудовує з малих Степових Хуторів, Горбачів, Шатури... Щоб поближчали вони до Європи. Зрештою, Павло Зібров, один із когорти відомих артистів, які брали участь у святковому концерті з нагоди відкриття Палацу культури в Степових Хуторах, сказав зі сцени, звертаючись до сільчан:

— Я проїхав весь колишній Радянський Союз, але такого Палацу культури не бачив. Зустрічав лише у Франції, Швейцарії. Тепер, бачу, й ми до них поближчали...

Упродовж усієї людської цивілізації історія вкарбувала немало людей, які будівничими йшли життям. Немало було таких в Україні впродовж усієї її доброї пам'яті. У цій славній когорті на крутому історичному перевалі доби незалежності і на її небосхилі зіркою першої величини — ім'я Івана Куровського, заслуженого будівельника України і будівничого за духом, покликанням, талантом. Могла б до цього додати ще багато, але краще за мене про нього скажуть люди, для яких він живе, творить, будує...

Ольга Самокиша

Посилання[ред. | ред. код]